Руни дерев'яні з берези

Набір дерев'яних рун для ворожіння, розмір 30 Х 20 мм.

Саме слово runa означає «таємниця», простуючи до найдавнішого индогерманскому кореня зі значенням «ховати, приховувати». Його сліди збереглися і в сучасних мовах, порівняємо, наприклад, німецьке raunen — «підказувати», латиське runat — «говорити» або фінське runo –"вірш, заклинання». До речі, російське «зберігати» пов'язано, ймовірно, з тим же коренем.

Руни — і магічні алфавітні знаки, використовувані народами Європи від чорноморського узбережжя до далекій Гренландії. Руни висікали на каменях або вирізували на дереві, ними прикрашали зброю, посуд, різні предмети, писали заклинання над входом в будинок і на носах кораблів. Перші із збережених рунічних написів відносять до III ст. н. е.., проте багато знаки мають набагато більш давнє походження, простуючи до магічних символів кельтських жерців-друїдів.

З плином століть накреслення і значення знаків змінювалися. Довгий час вони служили тільки для магічних цілей і для ворожіння: стародавні кельти, скандинави та готи не знали писемності. Значення букв алфавіту руни набули відносно пізно, після вторгнення кельтів в Італію (IV ст. до н. е. ). Одні знаки були переосмислені, інші додані до наслідування знаків латинського або, можливо, навіть етруського листи. Треті так і не увійшли в алфавіт і для письма використовувалися: їх значення залишилося чисто магічним і трималося в таємниці від непосвячених.

Від кельтів рунная грамота перейшла до німецьких, а потім і до скандинавських племен. Різні племена створили різні модифікації алфавіту: так, на британських островах він складався з 33 літер, в німецьких землях — з 24, а в далекій Ісландії всього з 16 літер. Знавці рун були магами і цілителями; вони носили особливий одяг, вчили молодь і користувалися загальною повагою. Втім, в тій чи іншій мірі рунною грамотою володіли всі представники племені.

Кожна руна мала власне ім'я і пов'язувалася з тим чи іншим божеством, предметом або явищем. Викладаючи руну з дерев'яних паличок або наносячи її зображення на березову кору або камінь, на древко списа або на поверхню глиняної посудини, лікар, воїн чи мисливець звертався безпосередньо до тієї сутності, яку руна позначала, щоб впливати на неї певним чином. Лікар виганяв хвороба, воїн просив перемоги в бою, мисливець залучав видобуток. Для посилення впливу ім'я руни вимовляли або виспівували в особливій пісні. Бажаючи викликати бурю, наслати хворобу чи загибель на ворога, співали т. н. «злий пісня» або здійснювали зейд — магічний обряд, що включав спів і танець.

Рунічна магія

Магією володіли не тільки чоловіки, але і жінки. Так, зейд взагалі належало виконувати тільки жінкам; передбаченням майбутнього у стародавніх норманів займалися особливі віщунки — волюры. За допомогою пісень і рун заклинали також духів і домовиків, мерців і тролів.

З приходом християнства рунічний алфавіт був визнаний «язичницьким» і швидко витіснила з ужитку. Спроба (вест-) готського єпископа Вульфилы використовувати руни для передачі текстів Священного Писання (IV ст. н. е..) не допомогла: його працю був забутий навіть раніше, ніж загинуло вестготское королівство. Латинський алфавіт було зручніше.

В середньому від прийняття християнства до повного забуття рунных знань проходило від трьох до п'яти століть. Принципи «язичницької» магія і стародавні легенди оголошувалося шкідливим чаклунством, диявольською намовою і винищувалися всіма доступними засобами. Найдовше знання рун, як алфавітних, так і магічних, зберігалося в Ісландії: християнство проникло туди лише в Х ст., Однак і там до кінця XV ст. не залишилося жодного «рунекендера» (мага). Легенда свідчить, що вони стали ельфами, парфумами, кобольдами, зрідка відвідують людей, щоб допомогти (або, навпаки, перешкодити) їм вибратися з складних життєвих ситуацій. Але ельфи не діляться своїми таємницями зі смертними: з останнім живим «рунекендером» пішло і знання.

У XIX ст. рунічна грамота вивчалася головним чином істориками та археологами. Лише недавно, вже у XX ст., коли було відкрито багато пам'ятники зниклих було культур, і інтерес до стародавніх знань почав відроджуватися, для рун також наступила пора «другого народження».1 Багато чого, звичайно, виявилося втрачено безповоротно; однак сучасним дослідникам, в першу чергу американцям Ралфу Елліотт і Ралфу Блуму, вдалося значною мірою відтворити втрачене.

Ралф Елліотт зібрав і систематизував усі відомі відомості про рунах і дав перше їх опис у термінах сучасної окультної науки (1959). Ралф Блум (1982) уніфікував написання рун, запропонував свій порядок їх розташування, багато в чому відрізняється від Футарка (давнього алфавіту), відновив старі і розробив нові способи розкладу, аналогічні вживаним в інших системах ворожіння.

При цьому Ралф Блум використовував тільки алфавітні руни, свідомо нездатні, як він пише, заподіяти кому-небудь шкоду, навіть будучи використані в магічних цілях. Він зробив це не тому, що магічні руни були йому не знайомі (хоча з усіх коли-небудь використовувалися рун саме вони зазнали від пролетіли століть найбільшої шкоди), а щоб вони не потрапили в недобрі руки.

Він же додав до двадцяти чотирьох німецьких рун двадцять п'яту, порожню, вважаючи за необхідне врахувати класичний «фактор невизначеності» або, просто кажучи, волю Божу, коли результат залежить не від самого запитувача. Він назвав її «ручною Одіна», верховного бога древніх германців.

Правила магічних дій

Щоб здійснювати з рунами прості магічні дії, професійним магом бути не обов'язково. Однак при виконанні цих дій слід дотримуватися ритуальних приписів більш суворо, ніж при ворожінні. Ці дії потрібно виконувати в самоті, рано вранці (краще на світанку), по можливості виключивши шум та інші сторонні впливи, в стані повного спокою і душевної рівноваги, для чого рекомендується попередньо провести сеанс медитації. Будь-яке нездужання, стрес, підвищені емоції перешкоджають здійсненню магічних операцій.

Для успішного виконання цих операцій потрібно знати імена рун і ті сутності, які вони позначають. При роботі з кожною ручною слід чітко вимовити її ім'я і зосередитися на символизируемом нею образі. Всі руни кресляться лише в прямому положенні. Після завершення роботи потрібно провести цикл очищення, форма якого також може бути різною. З прийнятих засобів очищення наведемо два найбільш простих: медитація і холодна вода. Півгодинна медитація по будь-якій з відомих методик, прохолодний душ або просто обмивання рук холодною водою (адже гадателю доводиться діяти руками) «стирають» якщо не всю, то, принаймні, значну частину інформації, що залишилася від проведеного сеансу.